Річко, річко, яку маєш назву?..
Кожна річка, як і людина, має своє ім’я, а також властиві тільки їй гуманістичні цінності: природні, історико-культурні, історична, краєзнавча.
В цих оповіданнях йтиметься – про сутності річок Миколаївщини: ландшафтні, етноісторичні, художньо-естетичні, топонімічні.
В області налічується 120 великих, середніх, малих річок та балок більше 10 км, загальною довжиною 3609 км.
Спрадавна люди любили й шанували свої річки - за життєдайну й очищувальну здатність води, за щедрі улови риби, за можливість селитися на їхніх берегах і плавати човнами до найдалекіших теренів, за велику силу, яка крутила камені водяних млинів, за красоту долинних краєвидів.
Води річок часом виходили з берегів, виявляли свій неприборканий норов. Але й слухняно текли за тими спрямуваннями, до тих потреб, які визначала людська громада. Води річок напували табуни коней, череди корів, отари овець - і спраглу землю в бездощів'я. Вони робили неподоланними для ворогів оборонні рови, наповнювали зариблені ставки і судноплавні канали.
Особлива ціна річковим водам у посушливому степу. Зрошувальні канали розтікалися дрібними струмочками по обробленій ріллі і повертали ґрунтам їх родючість.
Отже не будемо байдужим до річки! Вона є - приємною розрадою в жарку літню пору, дарує тобі трепетну втіху вдатного рибалки, вабить твій зір чудовою красою краєвиду. Тож подбаймо про свою річку, заступимося за неї перед тими, хто бруднить чистоту її вод і засмічує її довкілля. Тільки здорові судини річок наповнять дужою снагою місцевості, де мешкаємо всі ми та безсловесна звірина, що споконвіку живе з нами поряд.Течуть річки із далини, течуть річки із давнини, течуть вони в майбутнє.
Своє перше оповідання про річки Побужжя починаємо з нашої головної великої річки Південний Буг.
Гіпаніс – Бог – Буг.Колись на нашій землі існував звичай: гості нашого краю спочатку вклонялися нашій річці, тоді місцевим богам і тільки потім – місцевим правителям. Річка і вода були найвищими святинями.
Особливе місце у поклонінні силам води займає річка, нинішня назва якої Південний Буг. Найперші згадки про неї пов'язані з ім'ям давньогрецького історика Геродота, який описав річку у V ст. до н.е. На берегах Бузького лиману були розташовані грецькі колонії, що мали міцні торговельні взаємини з людністю всього сточища. Наші пращури спускалися по Бугу до Чорного моря (Понта Евксінського), де вели торгівлю з містом-країною Ольвія, що в перекладі означає «Щаслива». Давні греки називали річку Гіпаніс або Іпаніс.
Наші пращури слов'яни нарекли річку – Бог. Це зазначають літописні джерела. У давній українській діловій мові річка також має назву «Бог». Француз Гійом Левассер де Боплан (XVII ст.) на своїй карті України називає Південний Буг Bog. У своїх працях він писав: «... Річка Бог - це слово з латинської значить Деус, це знаменита річка на Поділлі, яку називають Аксиак…» За часів турецького наступу на північному березі Чорного моря Бог мав значення як шлях сполучення. Турки дійсно називали річку Ак-су, тобто біла течія, або біла вода. Це свідчить про те, що пришельців вражала чистота, прозорість водного плеса Бугу. Навіть наприкінці XIX ст. професор Павловський, провівши необхідні аналізи, вважав річку однією з найчистіших у Європі.
В дохристиянські часи наші предки сонце називали Божичем. Зрештою маємо загальновідоме «Бог». Це слово праслов'янське і походить ще з індоєвропейської основи, означаючи «життя», «щастя», «достаток», «володар», «той, що дає, ділить, наділяє». Геродотів Гіпаніс означав практично те саме – той (або та річка), що має прихильність Бога.
Гідронім «Бог» чи, принаймні, подібний до нього, напевно виник ще тоді, коли наші предки персоніфікували й обожнювали явища природи.
До сходу сонця на Івана Купала йшли подивитися, як «сонце купається». Це «купання» колись означало оновлення, оплодотворення землі, і це було пов'язано з водою. Тобто у гідронімі «бог» можна вбачати якийсь міфологічний, обрядовий зміст. У звичаї обливання водою (раніше кидали у воду) теж маємо пережиток принесення жертви божеству, яке відало водою. Вода відігравала певну роль і в поховальному обряді, бо давні дохристиянські поховання на нашій території лежать біля річок. На півдні України ще й тепер можна побачити, як весільний поїзд «переливають», поливають водою.
На одній з російських карт 1740 р. Південний Буг названо не Богом, як було прийнято, а Бугом. Зрідка така ж назва зустрічається в інших джерелах. Щодо назви «Південний», то вона укорінилася пізніше, після поділів Речі Посполитої. Внаслідок цих поділів на території Росії стало два Буги. Щоб відрізнити їх, одному з них дали уточнюючу назву «Південний».
Південний Буг — третя за величиною річка України. її басейн повністю розташований в межах центральної частини Правобережної України, на заході межує з басейном Дністра, а на півночі та сході – з басейном Дніпра.
Річка бере початок на Волино-Подільській височині у Хмельницькій області та впадає в Дніпро-Бузький лиман Чорного моря.
Басейн Південного Бугу розміщений на території семи областей України: Хмельницької, Вінницької, Черкаської, Київської, Кіровоградської, Одеської та Миколаївської.
Загальна площа земель водного фонду в басейні становить понад 206 тис. га., в тому числі площа земель, зайнятих:
– річками та струмками - 35084га;
– водосховищами та ставками - 77635 га;
– озерами - 204 га;
– каналами, колекторами та канавами - 3346 га;
– лиманами - 5854 га;
– гідротехнічними спорудами - 336 га;
– відкритими заболоченими землями - 22734 га;
– прибережними захисними смугами - 60867 га.
За сучасним фізико-географічним районуванням України землі у верхів'ях Південного Бугу належать до зони широколистяних лісів. Територія басейну, що лежить на південний схід від притоки Бугу – річки Вовк – і до широти Первомайська-Кіровограда, знаходиться у лісостеповій зоні. Це становить більше половини загальної площі басейну Південного Бугу включно з басейнами правої притоки Кодими та лівої – Синюхи. Південно-східна частина басейну, яка складає близько третини його площі, знаходиться у степовій зоні.
За гідрологічним районуванням України верхня та середня частина басейну Бугу (до міста Первомайська) належить до зони достатньої водності, а нижня (південніше Первомайська) – до зони недостатньої водності.
Довжина річки разом з лиманом –
Живлення річки відбувається за рахунок ґрунтових і дощових вод й танення снігу. Тому на весняний час припадає до 56% річного стоку. Найменший стік зазвичай восени і взимку. В нижній течії (нижче м. Вознесенська) зменшується весняний стік (до 50%) і збільшується зимовий (до 24 %). Під час весняного водопілля у верхів'ях Південного Бугу та приток підняття рівня води може сягати 2-3 м. В середній та нижній течії рівень води може підійматися до
Особливостями Південного Бугу є те, що ця річка фактично має лише одну велику притоку – р. Синюху, яка утворюється внаслідок злиття річок Тікич та Велика Вись. Також Південний Буг вважається єдиною річкою Європи, де збереглося порожисте природне русло.
В басейні розташовано 187 водосховищ із загальною площею водного дзеркала 30,7 тис. га та сумарним об'ємом 890 млн. м3, в нашій області 20 водосховищ, площею водного дзеркала 4,2 тис. га та сумарним об'ємом 207 млн. м3
У басейні Південного Бугу розташовано 7725 ставків, загальною площею 46,7 тис. га та сумарним об'ємом 570 млн. м3, з них в Миколаївській області 750 ставків, загальною площею 5,0 тис. га та сумарним об'ємом 54,8 млн. м3.
Річки, водосховища та ставки басейну Південного Бугу використовуються в енергетичних і рибогосподарських цілях та для водопостачання, долини – для сінокосіння та випасання худоби. Тут розташовано ряд кар'єрів, де видобувається декоративно-облицювальний камінь.
Заступник начальника облводгоспу Баранов М.О.