"Голос Баштанщини" 1 січня 2009 року №1
Слово про колегу
Кажуть, справа в людини повинна бути одна. Тільки тоді можна опанувати, чогось досягнути в ній тільки тоді можна знайти щастя. А будеш бігати від однієї до іншої - загубиш свій вік і радості не спізнаєш. Влюдини одне життя, тож і діло повинно бути одне. Та, правду кажучи, і одного життя буде замало, якщо оте твоє діло стане твоїм по-справжньому.
Для Миколи Васильовича Стовби, машиніста Інгульської насосної станції Баштанського управління водного господарства, такою єдиною на все життя стала його робота, якій він віддав понад 30 років.
Добросовісний, старанний, відповідальний, працьовитий -саме таким знають його колеги. Яку б справу йому не доручили, виконає вчасно й на совість. Завжди справно працюють насосні агрегати, які вчасно подають воду на зрошувальні землі, у чистоті й порядку утримує він прилеглу територію. Без нагадування і траву покосить, і очистить канали, бо не цурається ніякої роботи, а якщо вже взявся, за якусь, доведе до ладу. Бо змалку своїм прикладом батьки виховували в нього любов до праці, до землі-годувальниці, чесність, порядність.
Народився Микола в сусідньому Березнегуватському районі, але все свідоме життя прожив на Баштанщині, у селі Піски, куди батьки переїхали з трирічним малюком до бабусі й дідуся. У Пісках закінчив школу, звідси пішов служити в армію, тут зустрів своє кохання синьооку красуню Любу, з якою згодом і поєднали долі. Саме дружина, Любов Панасівна і вплинула на вибір професії чоловіка, бо у далекому 1975 році прийшла працювати в управління спочатку агрономом, а згодом гідротехніком. Через два роки до колективу зрошенців приєднався й Микола. А так як не звик себе розмінювати, до роботи ставився з усією відповідальністю, старанністю, то й керівництво належно оцінювало його, неодноразово нагороджувало Почесними грамотами за сумлінну працю.
Життя в селі, як на долоні, ні хороше, ні. погане не приховати від односельців. Родину ж Стовбів знають, як працьовиту, дружну й добропорядну, ставлять у приклад молодим сім'ям. Подружжя має 2 га землі для ведення особистого господарства. Власної техніки не мають, обробляють своїми руками. Той, хто працює на землі, знає, яка це нелегка робота. У Стовбів - ділянка завжди в порядку.
Микола Васильович захоплюється спортом, а улюбленим видом є футбол. Грав не один десяток років у складі сільської команди. Зараз займається більше садівництвом, виноградарством, городиною.
Ще Жан-Жак Руссо говорив: «Одна з переваг хороших вчинків полягає утому, що вони підносять душу і направляють її до ще кращих вчинків». Це у великій мірі відноситься і до М. В. Стовби. Хочеться розповісти про його відважний вчинок, про який він через свою скромність приховував.
Ця пригода сталася на річці | Інгул у селі Піски. На крики, щої доносилися з річки, Микола! Васильович вийшов на вулицю.
- Допоможіть! - кричали діти.
- Він тоне, - показували тремтячими руками.
Невдаючись у розпитування, хто тоне, чоловік помчав до річки | і миттєво стрибнув у воду, куди! показували діти. Виніс на берега бездиханне тіло хлопчика і швидко почав його відкачувати, робити штучне дихання. Боротьба за життя 13-річного юнака, як виявилося, сусіда Руслана тривала півтори години. Стараннями і наполегливістю М. В. Стовба привів хлопця до тями, закутав! теплим одягом, зігрів гарячим чаєм. А потім і приїхала машина швидкої допомоги.
Згодом Руслан подарував своєму рятівнику годинник з| написом. Нині в нього є вже своя сім'я, йому 30 років, але свого рятівника він не забуває.
Хочеться додати, що подружжя Стовби виховали добрий ми людьми і двох своїх дітей -доньку Людмилу та сина Олександра. Обом допомогли здобути вищу освіту.
13 травня цього року Микола Васильович відсвяткував свій 60-річний ювілей, але продовжує працювати. Ми пишає мося, що в нашому колективі: працюють такі чудові люди, які| служать прикладом для молоді. Міцного здоров'я Вам, шановний, родинною затишку, невичерпної енергії. Нехай ніколи не міліє криниця вашого добра людяності.