Буг, який став Богом
Минали століття. Тривожна й бурхлива доба великого зрушення народів на початку нової ери залишила сліди перебування у Нижньому Побужжі гунів і готів, антів і аланів, булгар і обрів та багатьох інших народів. Про греків давно забули, про Геродота не чули, назви Гіпаніс не пам’ятали.
Готський історик Йордан у VI ст. називав річку Буг Багасолою, а у наступному столітті Ізограф Равенський із Баварії - Вагасолою. За часів Святослава Войовника для візантійців вона - Куву, а для слов’ян - Бокг. У літописах слов’янської доби Південний Буг згадували теж, часто йменували БОГ. Наприклад, у 1377 р.: «...йде борзе по ми и сгони их (берендеїв іторків) зарекою Бог». У 1425 р.: «Михалка и Всеволод идеша вборзе по Половецах и згониша их за реку Бог». Інший літопис: «Улици приидоша межи Бог и Днестр и седоша тама». Подибуємо і такі форми: Богом, Букг або Бугъ.
За козацьких часів назва річки - Бог. Виникли поселення: Гард-на-Бозі на теренах Бугогардівської паланки, Поле-на-Бозі (Богопіль) - частина сучасного Первомайська.
Гідронім Бог найчастіше тлумачать через спорідненість його із найдавнішою мовою - санскритською, у якій бог (бхагу) - «той, хто наділяє добром». Давнім мешканцям Побужжя здавалось, що надане річці ім’я сприятиме отриманню матеріального, а можливо, й ідеального - неутилітарного - зиску, якогось добра, що принесе людям ця ріка.
Дослідити сакральне (божественне) походження назви Південного Бугу - це означає звернути увагу на дивну схожість персонажів найдавнішої на Землі писемної збірки міфотворчості - індійської «Рігведи» із праслов’янськими аналогами. Багато фактів з історичних і міждисциплінарних досліджень свідчать про первинні етнічні зрушення індоєвропейської спільноти саме із теренів Північного Причорномор’я. Деякі дослідники наполягають на прямому зв’язку давніх культур України та Північної Індії, зокрема спорідненості давньоукраїнської мови й санскриту. У «Рігведі», образному світогляді індоєвропейців, чільне місце посідають дії «споконвічних царів» - синів праматері Адіті, яка є втіленням Всесвіту. Серед них Ар’ямана - Гостинність, Аншу - Доля та Бхага - Той, хто наділяє. Звідси дослідники й виводять слов’янську назву Бог (Буг). А ґрунтується така впевненість на розміщенні прабатьківщини всіх індоєвропейських народів саме у Північному Причорномор’ї. «Той, хто наділяє, привносить добра, щастя, надає добробуту», - ось що може означати назва цієї річки: Бог.
Зате в іншому епічному пам’ятнику індоєвропейської культури - «Махабхараті» - імена сонця (Бхага, Сур’я та інші) були втілені у злих демонів, нижчих духів (данавів, грахів). І це не на користь версії про доброзичливість річкового божества, визначеного назвою, тобто шани через острах.
Обожненню річки могли сприяти, на нашу думку, особливості водного потоку. У середній течії Південний Буг продирається крізь граніти Українського кристалічного щита, створюючи низку порогів. Водний потік тут безперервно нуртує і вирує. Звукове тло цього процесу щосекунди відбивається лунами у вузьких і звивистих каньйонах, найгучніше - вночі. Це могло позначитись на підсвідомості давньої людини.
На початку XX століття геолог Соколов, досліджуючи долину Південного Бугу, занотував у своєму польовому щоденнику: «Південний Буг тече поміж кам’янистих берегів серед скель гранітних і гнейсових. Річище Бугу оперезане у багатьох місцях пасмами гранітних брил. Брили ці мальовниче височать, затримуючи потік води. Річка мчить на гранітні забори й, перекочуючись, блискотливо струменіє. Звідти, знизу, спінена вода швидко плине вперед, завмираючи вдалині тихим спокійним течивом, доки нові перешкоди не збудять її знову до шумовиння».
Тож скажіть, чим не об’єкт для поклоніння?.
Уривок з книги про річки Побужжя «Річко, річко, яку маєш назву?..» Кулаков В.В.