16 травня – День Південного Бугу
В квітні 2009 року Басейновою радою Південного Бугу було прийняте рішення відзначати день річки Південний Буг щороку в третю суботу травня. В цьому році День Південного Бугу відзначаємо 16 травня. З нагоди свята річки розповімо трохи про неї.
Південний Буг – крупніша після Дніпра і Дністра річка в Україні.
Долина річки почала заселятися дуже давно. Стоянки пізнього палеоліту в межах сучасної Хмельницької, Вінницької, Кіровоградської і Миколаївської областей доволі численні. Зустрічаються також поселення часів неоліту, бронзового віку, зокрема поселення трипільської культури. В епоху Київської Русі Побужжя стало одним з центрів економічного, політичного і культурного життя. На берегах Південного Бугу виникло чимало давньоруських укріплених міст і сел.
Виток Південного Бугу лежить в самому центрі Волино-Подільської височини – поблизу с. Холодець Волочиського району Хмельницької області. Маленький струмок, що витікає з болотних заростей, сповіщає про народження великої річки. Але довго ще по території області, і вже покинувши її, в'ється серед лісистих берегів тоненька блакитна стрічка. Лише минувши багато десятків кілометрів і прийнявши води приток, вона перетворюється на широку повноводну річку.
На 806 км простягнувся її шлях від витоку до гирла. Величезний і басейн річки – більш ніж на 500 км вздовж течії простягаються його землі на схід і на 100-180 км з півночі на південь. Площа басейну складає 63,7 тис. кв. км. З цих великих просторів системою своїх приток Південний Буг за рік збирає більше 3 куб. км води – такий середній річний стік річки в гирлі. Близько десятої частини населення України живе в басейні цієї водної магістралі.
За своїм характером Південний Буг і більшість його приток – рівнинні річки, і живлення їх здійснюється в основному за рахунок атмосферних опадів (талих, дощових вод), а також підземних вод. Північна, найбільш розгалужена частина басейну (до впадіння лівої притоки Соб) живиться, як правило, вологою поверхневого стоку. Середня (від гирла Соба до м. Первомайська) характеризується переважанням підземного стоку над поверхневим, що сприяє вирівнюванню сезонної витрати річок. Південна частина басейну через несприятливі кліматичні та гідрологічні умови відрізняється дуже незначним підземним стоком. Живлення водами здійснюється головним чином за рахунок танення снігів і зливових опадів.
Південний Буг настільки звивистий, що довжина його майже вдвічі більше прямої лінії, проведеної від витоку до гирла. Річку живлять понад 6,5 тисяч малих (згідно розподілу за площею водозбору) і 11 середніх річок-приток.
Найбільш густу і багатоводну сітку мають верхні північні частини басейну. Вони відрізняються великою кількістю атмосферних опадів, потужним сніговим покривом, великою лісистістю і заболоченістю. За напрямком до півдня і південного сходу річкова сітка стає більш рідкою, притоки – менш багатоводними, зменшується їх кількість і роль в живленні водою Південного Бугу. У Гайворона річка переходить в зону помірної вологості, південніше Первомайська тече посушливим степом півдня України.
Бузький лиман уявляє собою гирло долини Південного Бугу, заповнене морською водою в результаті триваючого вже багато століть підвищення рівня Чорного моря. Він впадає в Дніпровський лиман, який сполучається з Чорним морем поблизу м. Очакова. Ряд спеціалістів стверджує, що Бузький лиман бере початок від м. Миколаєва. Інші вважають початком лиману Єланецьку міль (42 км від Миколаєва), що знаходиться поблизу м. Нова Одеса.
Південний Буг здавна приваблював до себе увагу вчених. Достатньо детальний опис водного шляху міститься в російських літописах XI-XII ст. В 2-й пол. XIX – початку XX ст. враховуючи зростаюче транспортне значення Південного Бугу, Київський округ шляхів сполучення ретельно вивчив різні його ділянки. Потім Міністерство шляхів сполучення з метою вияснення транспортних можливостей водної магістралі виконало гідрометричні роботи і спостереження, річкове нівелювання і опис млинових гребель на всьому протязі річки. Однак аж до початку 20-х рр. XX ст. жодна з цих робіт практичного значення не мала. Тільки в 1925-1930 рр. річка була детально вивчена, що згодом дало можливість використовувати її енергію для потреб підприємств і міст Прибужжя.